Прошыня до Богородици

„Довiря, котру в Ним маме, полiгат на преконаню, же выслухує Вiн вшыткых нашых прошынь згiдных з Його вольом”. 1 Й 5,14

Певне дiвчатко выбрало ся до лiса. Сонце было юж над вершками яличок, кошык повний грибiв, а она одышла далеко од хыжы, за то якы гарды грибы назберала. З вдячности розозрила ся вколо i юж хтiла ся вертати, коли нагло крякы ся порушали i на поляну гвошол волк. Його очы скєруваны были просто в сторону дiвчате.

– Ой, пес! – повiло выстрашене дiвчатко.

Недалеко пасли ся коровы i стрича з псом пилнуючым тоты зьвiрята не была бы чымси нежданым, але стрича з вельома парами очи такых зьвiрят впровадило ю в стерпнiня i дiвчатко загмерло. „Волкы – прошла през ей голову страшна мысель – недалеко єст дорога, треба втiкати”. Силы єднак не было, кошычок вылетiл з рук, а ногы зробили ся як з бавовны.

– Мамо! – наглий крик затримал стадо волкiв, котре дышло юж до середины поляны, на котрий стояло престрашене дiвчатко.

– Люде, поможте! – трикратно дало ся чути над лiсом.

Пастухы потим оповiдали, же чули крикы, але думали, же то дiти так ся бавят. Было то в лiсi, пят кiлометрив од села!

Волкы скоро ся приближали, перша iшла волчыця. Она все стає на передi стада. Тераз смотрила ся просто на дiвчатко i iх очы ся стритили. Вовчыця здавала ся зьвiдувати: „ – I што чловеку? Што тепер зробиш, коли в своiх руках не маш зброi i неє з тобом твоiх близкых?”

Дiвчатко впало на колiна, закрыло твар руками i розплакало ся. Наглi припомнула собi слова бабусi, котра все ю вчыла: „Прос Богородицу!” Не памятала слив молитвы. Зробила на собi знак Сьватого Креста i просила Матер Божу, так як свою власну маму, маючы надiю на выратуваня…

Коли отворила очы, волкы, миняючы крякы, одходили в лiс. На передi, без посьпiху, зо спущеном головом iшла вовчыця.


Możesz nas docenić i przekazać wsparcie finansowe wpłacając : 
 
o.Bogdan

o.Bogdan

Dodaj komentarz